Живий класик українського мистецтва у галереї ARTKA: ЧНУ вітає виставку Василя Перевальського
8 травня 2026 року в галереї ARTKA Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького відбулася урочиста подія — відкриття персональної виставки Народного художника України, академіка Національної академії мистецтв, професора Василя Євдокимовича Перевальського. Художника, якого мистецтвознавці давно називають «живим класиком книжкової графіки».
Василь Перевальський народився 1938 року в селі Бубнів на Черкащині — нині Золотоніського району. Це село з козацьким минулим зникло з поверхні землі після утворення Кременчуцького водосховища, залишившись лише в пам’яті та, мабуть, у тому особливому відчутті вкоріненості, яке пронизує роботи художника. Земля, що виростила Шевченка, — від самого початку жила в ньому.
Доля не була легкою: батька репресували за доносом сусіда, дідуся розкуркулили ще під час колективізації — він помер 1933 року. Василь змалку ніс тавро «сина ворога народу і внука куркуля». Попри це — а може, саме завдяки цьому — він подався до Києва, вступив до художнього училища: там давали харч і одяг. І це рішення змінило все.
1965 року Перевальський закінчив Київський художній інститут у майстерні видатного Василя Касіяна. Про свого вчителя він говорив із особливою теплотою: Касіян викладав виключно українською, навіть повернувшись із Праги у білих рукавичках — своєї культури не полишав. Викладав з 1927 року і до смерті. «Служи народу — йому тільки варто і служити», — цю настанову Перевальський проніс крізь усе своє творче життя.
Потужну школу графіки він також пройшов у Художньому фонді під керівництвом Михайла Дерегуса. Паралельно — вчителями іншого роду — стало коло шістдесятників: знайомство зі Світличним, Симоненком, участь у тому інтелектуальному й духовному бродінні, яке визначило ціле покоління. «Часи 60-х були дуже цікавими — я став художником, я є частина мого народу», — сказав він на відкритті.
Дереворити, лінорити, гравюри на пластику, екслібриси — в кожній техніці Перевальський знаходив власну мову: вишукану, точну, впізнавану. Він працював художнім редактором у видавництві «Мистецтво» та головним художником у видавництві «Освіта», ілюстрував класиків — Франка, Тичину, Рильського, Драча, Перебийніса. Широке визнання принесли цикли ілюстрацій до книг українського пісенного фольклору. Цикл про українські пісні — особлива сторінка: він пролежав у майстерні аж до незалежності, бо його україноцентрична творчість дуже дратувала владу.
Роботи зберігаються в Національному художньому музеї України, Музеї книги і друкарства, Національній бібліотеці імені Вернадського та десятках музеїв по всій країні. Перші українські гривні номіналом 1, 5 і 10 вийшли у світ і з участю Василя Перевальського — він був серед тих, хто давав незалежній державі обличчя — буквально.
Слід художника залишився і в монументальному мистецтві. Пам’ятник жертвам Голодомору, вражаючий усіх, хто побував у відповідному музеї, — його робота. Коли про цю скульптуру дізналися в Канаді — замовили такий самий пам’ятник у Торонто.
33 графічні роботи Василь Євдокимович особисто передав галереї ARTKA та університету два роки тому, і ця виставка чекала на свого автора в стінах університету. А просто на відкритті — подарував ще й триптих із циклу на теми українських народних пісень: того самого, що десятиліттями лежав у майстерні, бо україноцентрична тема дратувала радянську владу. Тепер ці роботи знайшли дім на рідній Черкащині. Не аукціон, не фонд, не архів — університет на рідній Черкащині. «Це не просто дар — це довіра», — сказав на відкритті в.о. ректора Євгеній Кирилюк, який відкрив офіційну частину вітальним словом. Окремі роботи художника зберігаються також у Музеї університетської книги, що функціонує на базі наукової бібліотеки імені Михайла Максимовича.
Про творчий шлях і особистість художника розповів директор бібліотеки, кандидат історичних наук, почесний краєзнавець України Григорій Голиш — дослідник, якого можна умовно назвати біографом видатних уродженців Черкащини. Він по-особливому розкрив постать Перевальського — через призму часу, місця і людського характеру. «Звідки беруться такі люди?» — риторично запитав він із самого початку, і відповідь розгорталася впродовж усього виступу.
Сам Василь Євдокимович виступив неповторно й атмосферно. Говорив про вчителів — і не лише Касіяна. Згадав Григорія Кириловича Ткаченка, який відродив кобзарство і вчився у ВХУТЕМАСі (відділення архітектури) в академіка Щусєва. «В світі багато добрих людей — ці люди не афішують це», — сказав він. Згадав перший вірш, надрукований 1952 року в золотоніській газеті. Про велосипедну подорож зі Львова до Чернівців. Про мандрівку Золотоніщиною в 1958-му, коли люди всюди годували його й друга. Про Сковороду, який радив знайти таку справу, щоб все життя не працювати, а отримувати задоволення. «Я не професор — я вічний доцент», — пожартував він під сміх залу. І найголовніше: «Не має значення звання — важливо те, що ти зробив для душі, і за це вдячні люди».
З особливою ніжністю розповів про дружину — Марію Перевальську, яка малює з пам’яті, а не з натури. «Народне мистецтво щире, без призми академізму. І я радію успіху своєї дружини», — сказав він. Марія Ананіївна Перевальська працює у власній художній манері: пише з пам’яті та уяви, відтворюючи в деталях середовище рідного села на Вінниччині — світ, який залишився лише у спогадах. Її роботи — це не замальовки з натури, а художнє відновлення втраченого: побут, атмосфера, живе відчуття місця.
Арт-куратор виставки, Заслужений художник України, доцент кафедри образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва Віктор Афонін підсумував загальний настрій: «Після метрів ми — сантиметри. Але ми отримали сильний заряд». Віктор Андрійович розповів про шлях становлення цієї виставки.
Слово наступне було від випускниці Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, учениця Перевальського Софії Горохової — вона говорила про лінорит, друковані техніки й особливий «український романтизм» майстра. Колега й земляк художника, старший викладач кафедри Олександр Костогриз відзначив: «Це подія, яка несе наснагу. Для нас це перший такий випадок — орієнтир, чи вірно ми йдемо». Берегиня кафедри, старший викладач Неоніла Недосєко висловила вдячність за щедрість митця й особливу цінність цього дару для кафедри та студентів. Вона показала свою книгу з 80-х з оформленням Василя Перевальського і сказала, що колекціонувала їх, бо в той час кожен вихід книги його оформлення це подія.
Захід вийшов по-справжньому визначним — і не лише завдяки постаті гостя. У залі зібралися представники всіх кафедр ННІ педагогічної освіти, соціальної роботи і мистецтва: і дошкільної та початкової освіти, і арт-менеджменту, і педагогіки та психології. Прийшли студенти й випускники. І все це — без протокольної обов’язковості: атмосфера була щирою і відвертою, як і сам художник.
Цілісність і теплота заходу — великою мірою заслуга завідувачки кафедри Оксани Анатоліївни Пушонкової, яка виступила ведучою та модераторкою події. Саме вона розробила концепцію відкриття й майстерно вела програму: представляла гостей, анонсувала виступи, тримала живий ритм усієї зустрічі.
Василь Перевальський — представник творчої родини у повному розумінні. Поруч із ним — дружина й муза Марія Ананіївна. Син Євдоким творить графіку в Іспанії. Донька Мирослава Перевальська-Пшенична викладає на кафедрі графіки КПІ. Зять Юрій Пшеничний — також художник. Четверо онуків — і двоє з них уже пов’язані з образотворчим мистецтвом. Двічі художника висували на Національну премію імені Тараса Шевченка.
Студенти, які побували на відкритті, були вражені — і роботами, і самим художником: його силою, потужністю, живістю попри вік. «З ким би не говорили — всі вражені», — підсумував один із учасників події. Сам Перевальський, оглядаючи розвішані роботи, сказав просто й вагомо: «Це неймовірна подія. Таку стіну я ще не мав» і щиро подякував за таке цікаве оформлення його робіт.
Офіційна частина плавно перейшла у живе спілкування: гості ще довго розмовляли з художником — невимушено, щиро, без поспіху. Згодом Василь Євдокимович із дружиною разом із усіма пройшли майстернями кафедри, де могли на власні очі побачити, над чим працюють студенти сьогодні. Екскурсію майстернями провів викладач кафедри Федір Гонца — розповів про мистецьку школу Черкащини, її традиції та сьогодення. Василь Євдокимович уважно слухав і не залишився осторонь: дав студентам і колегам цінні фахові поради.
Завершенням екскурсії стало відвідання меморіальної дошки Івана Фізера — Народного художника України, нашого викладача, одного з фундаторів нашої кафедри, якого пан Василь знав особисто, а Григорій Голиш свого часу ініціював його висунення на найвищу мистецьку нагороду. Момент вийшов тихим і промовистим. На прощання завідувачка кафедри Оксана Анатоліївна Пушонкова разом із викладачами запросили родину Перевальських влаштувати в галереї ARTKA спільну родинну виставку.
Виставка відкрита для відвідування в галереї ARTKA (ауд. 105, навчальний корпус 4 ЧНУ).
Також читайте новину на сайті Черкаського національного університету.
Більше фото з події.
