Студенти-художники кафедри ОДПМ створили мурал із портретом Євгена Коновальця

Коли на кафедру звернувся Ветеранський корпус із проханням намалювати мурал у середмісті Черкас, спершу довелося відмовити — терміни були надто тісні. Але коли Оксана Анатоліївна Пушонкова передала пропозицію студентам 3 курсу, реакція була майже миттєвою: за лічені хвилини четверо погодилися — Назар Щербатюк, Аня Горущенко, Олена Скляренко та Євгенія Пецух. «Олена відреагувала в перші п’ять секунд, — згадує Євгенія. — За три хвилини ми вже всі були в команді».

Так на стіні будинку на вулиці Остафія Дашковича, 30 у центрі Черкас з’явився портрет Євгена Коновальця — полковника армії УНР, командира Січових стрільців, одного з провідників українського національного руху. Поряд напис: «Черкаємо повернення додому» — про намір повернути й перепоховати в Україні останки діяча, який загинув у Роттердамі. Стінопис приурочили до дня народження Коновальця, яке відзначають 14 червня. Як розповів хорунжий Ветеранського корпусу Максим Шандра, проєкт присвячений поверненню тіла діяча з Нідерландів. Подібні мурали корпус створює по всій Україні — як спосіб нагадати містянам про історичні постаті, повз які щодня проходять, не знаючи, хто вони.

Ескіз надали організатори, але студенти суттєво його переробили. «Там була дуже викривлена перспектива, і обличчя геть не схоже, — пояснює Євгенія. — Я все переформатувала в контури, окремо кожну деталь — постать, шрифт, герб. Обличчя обводила з оригінальної фотографії, де Коновалець ще молодий». Найбільше намучилися саме з обличчям: воно то «плакало», то всміхалося, і лише в останні дні набуло потрібного серйозного, мужнього виразу.

Працювали фасадною фарбою з колерами, які Євгенія щоразу замішувала вручну, підбираючи кожен відтінок. Назар, єдиний, хто не боявся висоти, малював верхню частину з драбини. Решту робили всі разом, по черзі змінюючи одне одного й підправляючи деталі — без жорсткого поділу на ділянки. Долучалися й інші — підходили допомогти студенти (Коренєва Дарія та Балтіна Олена) та викладачі кафедри (Руслана Олександрівна Бачуріна та Неоніла Петрівна Недосєко), хтось брався за пензель, хтось давав пораду чи підбадьорював. Усі матеріали — фарбу, пігменти, інструменти, навіть дрібні розхідники — надав та оплатив Ветеранський корпус. Навіть за вихідні проґрунтували стіни, що сильно спростило роботу.

Найбільшим випробуванням стала сама стіна: нерівна, непідготовлена, з глибокими ямами саме там, де йшов текст. «Коли дивишся зблизька — все криве, а відійдеш — рівно», — сміється Євгенія. Додалися спека, протяг і злива, яка одного дня залила свіжу фарбу й затопила робоче місце. На все — від ескіза до завершення — пішло лише п’ять днів безперервної роботи. «У нормальному режимі це були б два тижні, — кажуть студенти. — Але ми працювали майже без перерв».

А найтеплішим виявилося ставлення людей. Мешканці будинку й перехожі щодня підходили хвалити роботу, фотографували. Сусідне кафе «Шо тут?» частувало кавою й пригощали смаколиками, щодня. «Одна бабуся казала: які молодці, які молодці, — згадують художниці. — Діти просилися помалювати разом. Нас годували, нас любили». Завершену роботу студенти зустріли із сумішшю втоми й здивування. «Я була вражена, що ми так швидко впоралися. Що щось вийшло — і вийшло адекватно».

Для студентів мурал такого масштабу став першим досвідом. Утім, для кафедри стінопис — справа не нова: художники ОДПМ постійно працюють над розписами, щоправда переважно в приміщеннях. Цього разу робота вийшла на фасад, у самісіньке серце міста — там, де її бачать сотні перехожих щодня. І ми щиро пишаємося нашими студентами: навіть там, де завдання мало радше виконавчий характер, вони впоралися з по-справжньому складною роботою — у спеку, під зливою, на нерівній стіні, у стислі терміни — і довели її до гідного результату. А спробувавши раз, уже складно зупинитися: команда вже думає про власні проєкти — тепер із достатнім часом, підготовленою стіною й власною концепцією. Бо один реальний мурал на стіні дає більше, ніж десяток ескізів на папері, — і цей досвід тепер із ними назавжди.