«Пауза» Назара Щербатюка: студент показав Черкаси, повз які ми щодня проходимо

1 жовтня в Черкаській обласній універсальній науковій бібліотеці імені Тараса Шевченка відкрилася персональна виставка «Пауза» студента 4 курсу кафедри образовторчого та декоративно-прикладного мистецтва Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Назара Щербатюка.

Для автора це вже пʼята персональна виставка, але мубуть перша з такою добіркою робіт. Цього разу Назар представив графічні емоційні малюнки архітектури Черкас. Він змалював стару забудову міста, вдало підібравши композицію та використавши повітряну перспективу, яка дає глибину простору й настрій. Тому «Пауза» працює і як назва, і як запрошення: зупинитися й подивитися.

На відкритті про шлях Назара як митця розповіла арткураторка виставки Наталя Ребякова. Вона нагадала про його перші виставкові участі саме в бібліотечному просторі, з яких поступово виросла й нинішня персональна експозиція. Неоніла Недосєко розповіла про спільну співпрацю з Назаром на курсовій роботі й наголосила, як важливо працювати творчо, не обмежуючись виконанням завдання, а шукати власне рішення. Завідувачка кафедри Оксана Пушонкова відзначила емоційність у творчості Назара. Саме вона, за її словами, робить графічні роботи живими й такими, що зачіпають глядача. Віктор Олексенко наголосив, що виставкова діяльність дуже важлива для молодого художника, і зазначив, що на виставці багато вдалих робіт, що не може не тішити. Підсумки відкриття підвела мама художника, яка також розповіла про шлях Назара як митця: від перших кроків у малюванні до сьогоднішньої виставки.

Ці фасади, дворики й куточки давно стали фоном нашої буденності: ми проходимо повз них щодня й не помічаємо. Погляд художника повертає їм голос і показує, що вони є частиною міської історії та ідентичності.

Місто змінюється постійно. Старі будівлі поступово втрачають первісний вигляд через час, перебудови та занедбання, а нова забудова змінює силует і характер вулиць. Це відбувається непомітно, крок за кроком, і втрату ми усвідомлюємо, коли її вже не повернути. Малюнок, графіка, натурні зарисовки фіксують місто таким, яким воно є сьогодні, і допомагають мешканцям побачити в ньому цінність, яку варто берегти.

Чому виставки потрібні студентам

Поки роботи стоять у майстерні, вони лишаються чернетками. Але варто розвісити їх на стінах, і з’являється новий погляд: раптом видно, що тримає ритм, а що випадає з розповіді, де лінія впевнена, а де ще шукає себе. Виставка вчить бачити власні роботи очима глядача. Вона вчить і говорити цілісно. Добірка не може бути випадковою: їй потрібні ідея, послідовність, настрій. Так окремі малюнки перетворюються на авторське висловлювання. До цього додається відгук, якого не почуєш наодинці з мольбертом: слова відвідувачів, колег, викладачів, іноді одне випадкове запитання, яке змушує поглянути на свою роботу інакше.

Є й практичний бік. Підготовка експозиції, робота з простором, написання анотації, афіша: цього не навчиш у лекції, його можна лише пройти самому. А ще кожна виставка лишається у вашій біографії, портфоліо й пам’яті людей, які її бачили.

Куди нести свої роботи

Найпоширеніша пастка для молодого художника в тому, що виставка нібито має бути великою, на п’ятдесят робіт, у серйозній галереї. Насправді це не так. Навіть десяток робіт уже достойний для демонстрації. Кожна виставка і кожна публічна демонстрація стає кроком, на який можна спертися далі.

Почати можна просто зараз і поруч із собою. Кафедра й університет охоче дають стіни галереї «Артка», своїх коридорів і холів для студентських експозицій. Бібліотеки, музеї та культурні центри відкриті до молодих авторів, і «Пауза» Назара Щербатюка, що відкрилася в обласній бібліотеці, тому приклад. Кав’ярні й коворкінги дозволяють зустрітися з глядачем, який не планував іти до галереї, але зупинився перед малюнком. Якщо страшно виходити сам-на-сам, є групові виставки: три-п’ять робіт поруч із колегами вже дають повноцінний дебют.

Далі відкривається ширше поле: конкурси, фестивалі та open call, всеукраїнські й міжнародні. Пленери, де результат одразу стає публічним на підсумковому показі. І, нарешті, інтернет: власний сайт, соцмережі, спеціалізовані платформи, віртуальні експозиції, які працюють цілодобово.

Не чекайте ідеального моменту й сотні готових робіт. Беріть те, що вже є, і показуйте. Наступна виставка почнеться саме з цього кроку.

Дякуємо Назарові Щербатюку за творчість, щирість і чітку авторську позицію, за вміння помічати красу в тому, повз що ми проходимо щодня, і за сміливість показати рідне місто по-новому. Дякуємо за працю, яка стоїть за кожним малюнком, і за приклад для інших студентів: починати й показувати свої роботи можна вже сьогодні. Бажаємо нових виставок, натхнення й тільки вдалих композицій!