«Артка-Зустріч»: Володимир Сінусік — про мандри, пленер і живопис під відкритим небом
У рамках мистецького проєкту «Артка-Зустріч» кафедра образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва приймала ще одного особливого гостя — Сінусіка Володимира Івановича, випускника кафедри та викладача Черкаського художньо-технічного фахового коледжу. Його лекція стала справжньою подорожжю — від берегів Балтики до узбережжя Середземного моря — крізь призму художнього досвіду та щоденної практики пленерного живопису.
Володимир Іванович поділився власною мистецькою біографією, яка нерозривно пов’язана з мандрами. У 2018 році, маючи вже короткий досвід перебування в Будапешті, він прийняв пропозицію про роботу у Гданську (Польща). Місто зачарувало його своїм старим містом, морським узбережжям і парками. Саме тут, у Олівському парку та кварталі Śródmieście, він створив низку олійних картин — перших у довгій серії пленерних робіт, виконаних за кордоном.
У березні 2019 року художник вирушив до Данії. Перші тижні були непростими — нове середовище, мовний бар’єр, адаптація. Але поступово прийшло і звикання, і натхнення: міста, галереї, музеї. В Оденсе Володимир відкрив для себе арт-кафе і галерею Filosoffen, чиї господарі запросили його провести персональну виставку. У листопаді того ж року він представив 11 картин, привезених з України. Відкриття пройшло тепло й сердечно — і художник повернувся додому зарядженим новою енергією.
Пандемія COVID-19 затримала Володимира в Україні більше ніж на рік. Але навіть це стало не паузою, а новим творчим етапом — він оселився у мальовничій Кам’янці, відомій Тясминським каньйоном. Майже щоранку, починаючи з ранньої весни, художник виходив на пленер, накопичуючи нові роботи та вдосконалюючи власний метод спостереження за природою.
З липня по вересень 2021 року Володимир провів два місяці в Афінах — і називає цей час одним із найяскравіших у своєму житті. Середземноморське сонце, антична архітектура, вулиці, пляжі та археологічні пам’ятки — усе це давало невичерпне джерело натхнення. Живучи у хостелі, він зустрічав людей з усього світу, що додавало особливого кольору й тому часу, і тим роботам.
Лекція не оминула й болючої теми. Повернувшись восени 2021 року, художник вже планував нову мандрівку — можливо, найкрасивішу з усіх. Але 24 лютого 2022 року все змінилося: росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Навесні малювати вже не хотілося — думки були про родину, про країну, про майбутнє. Ці слова прозвучали просто й без пафосу — і саме тому торкнулися всіх присутніх.
Студенти скористалися унікальною нагодою і засипали Володимира Івановича запитаннями — живими, конкретними, з практичним підтекстом. Як перевозити полотна, щоб вони не пошкодилися в дорозі? Які фарби є улюбленими і чому? Скільки пензлів достатньо для подорожі, щоб не обтяжувати рюкзак? Де зупинятися, щоб і бюджет зберегти, і в центрі подій опинитися? Як шукати натхнення в незнайомому місті та знаходити найкращі місця для краєвидів?
Відповіді були відвертими й конкретними — без зайвої романтизації, але з любов’ю до самого процесу. За словами художника, мандрівний пленер вимагає легкості — і у спорядженні, і в мисленні. Вміння швидко орієнтуватися, відкритість до нового та готовність малювати будь-де й будь-коли — ось що відрізняє художника-мандрівника від художника-студійника.
Лекція Сінусіка Володимира Івановича стала важливим нагадуванням про те, що мистецька освіта не закінчується в аудиторії. Пленерний живопис — це не просто техніка, це спосіб існування у світі: спостерігати, реагувати, фіксувати. Досвід реальних мандрів і щоденної роботи на пленері формує те, чого неможливо навчити за підручником — художню чуйність і вміння бачити.
Для студентів кафедри зустріч із практикуючим художником, який пройшов цей шлях особисто, стала не лише джерелом практичних порад, а й переконливим прикладом того, як мистецтво може ставати способом пізнання світу — навіть у найскладніші часи.
Також Володимир Іванович презентавав нас свій новий сайт — sinusik.com, який він створив самостійно та репрезентує його творчість.
Щиро вдячні Володимиру Сінусіку за вже не перший такий відкритий досвід спілкування з поколіннями наших студентів!
