Артка-Зустріч: Сергій Папроцький

Сьогодні в галереї ARTKA відбулась двогодинна зустріч із одеським художником Сергієм Петровичем Папроцьким — живописцем, графіком і викладачем Одеського художнього училища імені Грекова. Знайомство відбулось напередодні — на відкритті виставки Сергія Папроцького та Ігоря Варєшкіна «Траєкторія неменучих подій» в Черкаському обласному художньому музеї, де студенти та викладачі кафедри запросили одеського живописця і графіка Сергія Петровича Папроцького зустрітися зі студентами. Наступного дня гість завітав на кафедру, і в галереї ARTKA розпочалась розмова, яка тривала понад дві години. Співбесідником був його давній друг і колега, наш викладач — Олексенко Віктор Андрійович. Модерувала зустріч Оксана Анатоліївна Пушонкова.

Сергій Папроцький — член Національної спілки художників України (з 1990 р.), викладач і заступник директора Одеського художнього училища імені Грекова. Один із яскравих представників абстрактного постекспресіонізму, він понад 30 років поєднує педагогічну і творчу практику. Свої перші експерименти з абстрактним живописом розпочав 1991 року — у колі нонконформістів, рівняючись на Володимира Ципка і Валерія Басанця.

Поворотним моментом стало знайомство з Тетяною Яблонською на Седнівському пленері, яким вона тоді керувала, — саме після цього Папроцький вступив до Спілки художників України. Ще одним важливим досвідом стала поїздка до Мілана: побачивши роботи експресіоністів наживо, він усвідомив, наскільки це складна і вимоглива робота створювати абстрактне мистецтво.

До мистецтва прийшов не одразу — у 17 років Сергій Папроцький був у збірній України з фехтування на шаблі. Перемога над старшим і досвідченішим колегою на чемпіонаті змусила його зрозуміти: через роки молодший переможе і його. Спортивна кар’єра має межу. Мистецтво — інше: художник тоді молодому здавався людиною, ближчою до Бога.

Розмова зі студентами охопила широке коло тем. Про живопис: основою основ Папроцький вважає кольорознавство, а до роботи ставиться як до процесу — картини доопрацьовуються і переробляються, і це нормальна практика, а не слабкість. Гармонійність для нього — критерій професійності: якщо в роботі є всі необхідні компоненти, вона має сенс; негармонійна робота свідчить про незавершеність думки. Цікавим спостереженням стало й те, як по-різному «читають» композицію європейці, араби й азіати — візуальні траєкторії сприйняття у різних культурах відрізняються.

Окремо зайшла мова про мистецтво як терапію. Художник здатний оцінити власний стан, назвати і зобразити страх — і саме це допомагає пережити навіть найважче. Гість поставив питання, яке не залишило нікого байдужим: як зобразити відчуття, коли над тобою летить «шахед»? Вираження фобій і граничних емоцій на площині, на його думку, має реальний терапевтичний ефект.

Торкнулись і ширшого контексту. В Україні досі відсутній повноцінний арт-ринок — на відміну, наприклад, від Буенос-Айреса, де галереї структуровані за категоріями, а молоді художники чітко розуміють свій шлях в системі, де починають виставлятися в галереях рівня С і далі поступово попадають в більш поважні галереї, до художника немов «приглядаються». Не оминули й питання освіти: відколи художні заклади перейшли у підпорядкування Міністерства освіти, годин на фахові дисципліни стало значно менше. «Якби до мистецтва ставились хоча б на 50% краще — це було б неймовірно», — підсумував художник.

Період кінця 1980-х — початку 1990-х Папроцький характеризує як справжній підйом українського мистецтва, з’явилась можливість виразити себе, експерементувати. Після 1993 року прийшла комерціалізація мистецтва. Коротка формула оцінки мистецтва від художника: просто красиве — це художня продукція; мистецтво — те, що може висіти в музеї, те що має сенс.

Говорили багато, задавали питання, і дві години швидко промайнули. Зустріч вийшла насиченою, щирою і надихаючою — саме такою, якою і має бути жива розмова між художником і майбутніми митцями.